Розкіш споживчого кошика – сім пар шкарпеток на рік

Питання споживчого кошика, як і прожиткового мінімуму, користується сьогодні величезною популярністю у політиків. Проте, далі за заклики “Дайте владу, і ми покажемо, як потрібно жити” справа не просувається. Причина зрозуміла - для змін на краще потрібні кардинальні реформи, засоби для їх реалізації, політична воля і громадська відповідальність. А осіб з такими характеристиками, на жаль, практично  немає. А якщо і є, то вони не при владі.

Кошик старий, життя - "нове"...

На сьогодні щодо споживчого кошика розгорілися словесні баталії багатьох організацій: громадських, профспілкових і ще деяких, які спливають від виборів до виборів і не за безкоштовно загострюють непопулярні на даний момент, але дуже проблемні питання. Якби споживчий кошик формувався як реальний орієнтир бідності, була б половина біди. Принаймні, українці мали б чітку картину поділу суспільства на бідних і багатих, а влада – чіткий бар`єр для подолання і мету для досягнення. Зараз споживчий кошик формує мінімальний прожитковий мінімум, згідно з яким розраховують пенсії, соціальні пільги та виплати. Картина хоч і розмита, проте зрозуміло, що коло українців, які не потрапили в число вибраних, тобто за доходами не дотягли відмітки 669 грн. в місяць (рівень прожиткового мінімуму для працездатної людини), нараховує мільйони...

Розмір нинішнього споживчого кошика уряд затверджував у 2000 році з законодавчою обіцянкою переглядати кожні п`ять років (постанова КМУ "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення" № 656 від  14 квітня 2000 р.). Очевидно, наші закони  не передбачають покарання для переможців, які їх не дотримуються. Проте, чого переживати: вибори пройдуть - і матимемо 5 років тиші та спокою в соціальній сфері. А що маємо тепер? Норми споживчого кошика не враховують багатьох реалій, натомість містять ряд непотрібних і застарілих продуктів і товарів. Про медицину і культуру взагалі не йдеться. Такі послуги, як медичний огляд і освіта, які начебто не передбачають оплату, але насправді «трясуть» гаманець, в кошику не вказані. За логікою, в даний перелік варто було б додати хабарі.

Одягнемо голодного годувальника сім`ї...

Переглянувши список пропонованих потреб, робиш висновок, що наш споживчий кошик є показником межі бідності. Просто вижити, навіть якщо купувати все строго «за графіком», буде дуже важко. А якщо ще й заощадити, то вийде пайок для кота на рік. Тільки овочі залишаться незатребуваними. Отже, відразу визначаємо, що говоримо про бідних українців. Для наочності одягнемо і нагодуємо працездатного чоловіка (споживчі кошики формують для різних демографічних груп – дітей різного віку, пенсіонерів, працездатних людей, інвалідів і т.д.). Тут Кабмін постарався. Годувальнику сім`ї з майками, в порівнянні з трусами, яких йому належить п`ять на два роки, пощастило більше – одну одягнув, одна - на зміну, зате через рік можна буде ще дві купити. Його гардероб нараховує на подив якісні джинси, бо вони одні на три роки, і сорочки. До речі, з останніми потрібно бути дуже обережним – доведеться носити впродовж чотирьох років - по одній в рік, правда, ще одна буде «на вихід». Оскільки зараз осінь, то варто вдягнути плащ – він у нього один на п`ятирічку. Осіннє або зимове пальто в гардеробі сильної статі не передбачене, в морозну погоду доведеться задовольнитися курткою, яка за 4 роки запланованого носіння навряд чи пристойно виглядатиме. Зі шкарпетками просто катастрофа – 7 пар на рік. Мешти господар дому повинен вибирати  добротні, їх всього дві пари на 5 років, як і осінніх черевик. Враховуючи реалії нашого життя, це одна з найоптимістичніших норм. Взуття можна проносити і довше, адже у чоловіка є ще гумові чоботи – одні на сім років. Їх можна обрізати, і вийдуть  галоші, щоб туфлі подовше зберегти. До речі, щодо взуття Кабмін розщедрився. Є у нього і кросівки (1 на три роки), а ще тапочки (1 на три роки).

Одне залишається незрозумілим: для чого чоловікові плавки (одні на 10 років)? Адже плавання забирає у людини значно більше енергії, ніж прогулянки, а тим більше сон, отже, і поповнення калорій повинне бути відповідним, що не передбачене в споживчому кошику.

Варто відзначити, що чоловікові – “ситому та одягненому” - бажано не хворіти, запропонована аптечка не враховує такої «розкоші».

Споживчий кошик базується на групі товарів, які необхідні людині для мінімально допустимого існування, - від 36 рулонів на рік туалетного паперу до декількох походів за рік в театр (правда, краще проситися посидіти в проході).

Про продукти не хочеться навіть говорити – норми харчування, як і шкарпеток, не перестають дивувати.

За словами експерта Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Олександри БЕТЛІЙ, на сьогодні назріло питання зміни якісної структури споживчого кошика. Але доведеться це робити одночасно з переглядом всієї схеми соціальних виплат.

На її думку, потрібно визначити межу бідності. “Якщо це буде орієнтир для майбутнього, а не для адресності соціальної допомоги, тоді він буде для середнього українця”, - відзначає експерт.

Ось і виходить, що 669 грн. для працездатної людини (до підвищення соцстандартів) не є межею бідності – швидше за все, межею повної вбогості. І навіть на такі гроші в місяць багато українців вимушені «виживати».

На думку голови Національного форуму профспілок України Мирослава ЯКИБЧУКА, собівартість діючого споживчого кошика з урахуванням нинішніх цін складає 1567 грн., що і повинне бути межею бідності.

Тим часом, як відзначив експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Борода, споживчий кошик у тому вигляді, в якому він є зараз, може проіснувати ще довго, оскільки політичні події не на стороні її перегляду. Експерт підкреслив, що українська дійсність дуже відрізняється від, наприклад,  європейської, де в споживчому кошику на комунальні послуги передбачено до 20% доходу громадянина.

А як у них?..

А зараз кілька прикладів із закордонного життя. В Англії у споживий кошик входять витрати навіть на алкоголь і тютюн, громадське харчування, організацію відпочинку, подорожей і обслуговування автомобіля.

У країнах ЄС мінімальний рівень зарплати завжди перевищує прожитковий мінімум. Наприклад, у Франції – на 59%, в Англії – на 53%, в Голландії – на 100%. У Європі мінімальну зарплату на початок року отримували до 10% працівників.

У США рівень бідності щорічно розраховує Міністерство охорони здоров`я і дорівнює він приблизно 700 дол. на місяць. За методикою визначення прожиткового мінімуму, вартість мінімального набору продуктів множать там на три.

Найменший у Європі мінімальний розмір оплати праці зафіксований в Болгарії - 123 євро і Румунії - 153 євро. У Росії він складає 4 330 рублів, або 97 євро. До речі, в Росії закон про прожитковий мінімум був прийнятий у 2006 році. Вартість мінімального набору продуктів у вересні в Москві в магазинах економ-класу склала 2 тис. 119 рублів (580,61 грн.), у соціальних магазинах – 2 тис. 122 рублі (581,42 грн.), в мережевих магазинах – 2 тис. 434 рублі (666,92 грн.). І це тільки вартість продуктів.

Ще, принаймні, до середини січня наступного року доведеться слухати заяви про злочинність наявності такого "застарілого" споживчого кошика і фільтрувати політичні байки про еру щастя та достатку. Після виборів теж немає надії на активне реформування. Ось і виходить, що нам доведеться задовольнятися відірваним від реальності споживчим кошиком, вартість якого для працездатної людини складає 669 грн. А  мінімальна заробітна плата плентається позаду – 650 грн. У Мінпраці обіцяють, що з грудня ці показники зрівняються. Проте, якою ціною?.. Фахівці вважають, що мінімальна зарплата в Україні повинна досягати хоча б 1,5 тис. грн., тобто це і є  межа бідності, вище за яку людина здатна мінімально себе забезпечити.

У подоланні бідності зацікавлені тільки бідні

Варто ще відзначити, що боротьбу з подолання бідності в Росії почали з ухвалення відповідного закону про структуру споживчого кошика, який діє в РФ з 2006 р. Тим часом, вирішити питання на законодавчому рівні в Україні виглядає проблематично – хіба зараз до цього. Не завадило б передбачити чіткі терміни перегляду норм споживчого кошика, як це робить урядова постанова, залишається тільки все це виконати. А головне - визначитися з призначенням рівня прожиткового мінімуму. До речі, тут варто пригадати і про політичну волю, але цим питанням сьогодні тільки маніпулюють, намагаючись присоромити один одного перед виборами. І ще один момент – де взяти гроші на всі хороші справи. Виходить і закон – не вихід.

З таким висновком згідна О.БЕТЛІЙ. За її словами, справа не в тому, чи є у нас урядові постанови або закони, а в тому, що в скарбниці немає грошей. Скандал навколо підвищення соціальних стандартів затьмарив реальну проблему – владі нема діла до подолання бідності. Адже простіше підвищити «мінімалку», ніж розібратися в питанні загалом. Та й потім потрібно буде відповідати за свою “сміливість”...

А поки приготуймо вуха, адже нас засипатимуть політичною «лакшиною», заснованою на одних тільки гаслах без реальних намірів поліпшити життя електорату. Та й навіщо: він ситий і одягнений, як до такого «загравати».

Юлія Главацька (УНІАН)